Про нас

Старокостянтинівська фортеця – це пам’ятка не лише історичного минулого України, а й становлення її національної культури, формування її інтелектуальної еліти.

Територія замку мала вигляд видовженого трикутника, дві сторони якого омивалися водою, в третя, коротша, межувала з територією міста. Саме з цієї сторони замок мав посилений оборонний кордон.

Від міста фортеця була відокремлена глибоким ровом довжиною 220 метрів і шириною до 210 метрів, заповненим водою. З боку замку канал був обкладений валом зі зручними бастіонами для гарматної стрільби. Вхід до замку охороняла в’їзна брама, оснащена дерев’яним мостом на кам’яних опорах. З обох боків до них прилягали потужні кам’яні фортечні мури товщиною 1,5-2 м. і висотою 5,8 м. У північному мурі знаходився арковий отвір, захищений гратами – це була комунікація для човнів. Фортечний мур сполучав п’ять веж, що охороняли фортецю. Збереглася лише Наріжна вежа. Зовні вона кругла в своїй основі, а східним боком “вписується”у південно-східний торець замку. Башта споруджена разом із замком і має форму неправильного півкола. Вона оздоблена ренесансними елементами – атиком, що вінчає її зверху. Двоповерхова вежа має підвал, а поверхові приміщення перекрито хрещатим склепінням. Бійниці другого поверху башти подібні до вікон. Вони розташовані у шаховому порядку, що дозволяло розширити зону обстрілу під час оборони.

Мурований замок також двоповерховий, має великий підвал. В замку помітне характерне для середньовіччя поєднання у житлових приміщеннях побутових і оборонних функцій. Вікна були оправлені в свинець, а під палацом, в склепінчастому підземеллі, містився цейхгауз. Там зберігалися різні види тогочасної зброї: шмигівниці, гаківниці, рушниці, бочки з кулями та дробом, свинець. Пороховий льох розташовувався в окремому приміщенні цейхгаузу, яке пильно охоронялося.

На другому поверсі розміщувалися житлові кімнати, що мали по-італійськи зведені склепіння: сіни, ізби, кімната, комірка. В середині будинку була криниця. Внутріфортечна стіна кам’яниці – рівнопланова, а зовнішня виглядає асиметричною лінією, що надає замку особливого шарму, вишуканості, створює враження нагромадження різних за архітектурними конфігураціями будов.

Вздовж південної стіни за палацом розташована Троїцька церква, з виразними особливостями готичного стилю: крутий двосхилий дах, покритий полив’яною черепицею, високі стрілчаті вікна, на гребені – вежка з главкою. Її оборонний характер підтверджує зорієнтованість вівтарної стіни не на схід, а на північний схід, як того вимагав оборонний комплекс. Одночасно з церквою, з боку Случа, паралельно до храму було споруджено оборонну башту прямокутної форми. Первісно вона була двоярусною з циліндричними склепіннями. У кожній з трьох стін башти, що сягають 1,5 м. товщини, влаштовані бійниці. Башню вінчав готичний атик. До наших днів зберігся лише нижній ярус, що використовується як ризниця. На стінах та склепіннях ретельно реставрованого храму є старовинні фрески та тексти, писані кирилицею. Унікальною є фреска похоронної сцени Олександра Острозького й зображення герба князя на західній стіні церкви.

Низом стіни церкви були оздоблені дубовими панелями. Хори, драбинки, всі дерев’яні оздоби були виконані із дуба. Існує думка, що Троїцька церква, знаходячись у закритій зоні міста в замку, була скоріш за все сімейною, аніж масовою. Водночас, вона виконувала роль не лише храму, а й культурного осередку, де переписували книги і навчали учнів. Документи називають імена церковних настоятелів, які сприяли переписуванню книги “Кормча”та її розповсюдженню, а також тих, хто в місті започаткував Костянтинівську Академію. Пережила церква Святої Трійці багато віків, багато чого набачилася. Проте, міцні кам’яні стіни та фортифікаційний тип споруди допомогли їй вціліти під час історичних катаклізмів. Сьогодні цей діючий храм належить Українській православній церкві Київського патріархату.

Невеликий, вміло поставлений Старокостянтинівський замок витримав напади татар 1575, 1593, 1595, 1616, 1617, 1618, 1624 років, про що згадує Острозький літописець. Замок брав в облогу 1648 року Максим Кривоніс, завойовував 1651 року Богдан Хмельницький, у 1659 році брав в облогу Іван Виговський, у 1669 році тут стояв гетьман Петро Дорошенко.

Неодноразово замок був центром визначних історичних подій. Зокрема, у 1593 році воєвода Київський і маршалок землі Волинської К.Острозький збирав тут шляхетське ополчення. Після перемоги під Пилявцями 26 вересня 1648 року у Старокостянтинівському замку скликав велику старшинську раду гетьман Богдан Хмельницький.

Одночасно із будівництвом фортеці князь К.Острозький “почав садити місто”. В цей час розвиваються ремесла, торгівля, встановлюються економічні зв’язки з іншими містами. Тут відкривається школа – “Кадемія Костянтинівська”, як тоді її називали, діє майстерня по переписуванню книг, до міста приїздять чимало діячів Острозької академії, Мелетій та Герасим Смотрицькі, протягом двох років у місті мешкає першодрукар Іван Федоров.

Непростим і тернистим був шлях міста. У 1604 році Костянтинів перейшов у власність Януша Острозького і став повітовим містом. По смерті Януша його володарями стають інші магнатські роди – Заславських, Любомирських, Сангушків, Радзивілів, Чарторийських.

На жаль, через часту зміну власників наприкінці ХVІІІ століття Старокостянтинівський замок вже був у занепаді. У часи дворянсько-російського господарювання ця оборонна споруда використовувалася під адміністративні установи. Цікаво, що у 1825 році в місті було розкрито гурток декабристів. Під час громадянської війни Старокостянтинів не раз опинявся у центрі бурхливих військових подій.

За радянської влади, у 1929 році, замок, як видатну пам’ятку культури доби феодалізму на Волині, було визнано історико-культурним заповідником республіканського значення. Перед другою світовою війною споруди було відремонтовано і відчинено музей. Під час гітлерівської окупації в приміщенні замку розмістили казарми для німецьких солдат. Після війни роботу музею було відновлено, проте, у 1954 році діяльність історичного заповідника та краєзнавчого музею зупинено. Фонди музею, рідкісні книги передали до інших музеїв України. Понад чотири тисячі експонатів перевезли до Могилів-Подільського, Острога, Чернівців та інших міст, а в приміщеннях замку розмістилися господарські установи. Поступово ця архітектурна пам’ятка ХVІ століття піддавалася руйнації. На жаль, сьогодні із 15 будівель, з яких складався Старокостянтинівський замок, збереглися лише дві: кам’яний палац із церквою та баштою, в’їздна брама з баштою та частина кам’яної стіни від міста.

Від початку свого існування замок князів Острозьких використовували відповідно до історичних реалій, але саме історія використання його як музейної установи розпочинається з 20-х рр. XX ст. Ініціатором створення окремого заповідника на базі Старокостянтинівського замку був пам’яткоохоронець Володимир Іванович Кочубей. Постановою РНК УРСР від 15 січня 1929 р. замок князів Острозьких було оголошено Державним історико-культурним заповідником республіканського значення.

На початку 30-х рр. ХХ ст. на другому поверсі палацу був створений районний історико-краєзнавчий музей – перший на Старокостянтинівщині. Тут проводилась науково-дослідна та культурно-освітня робота. До Другої світової війни в музеї діяли експозиції: природнича, козацької доби, роду Острозьких. Перед самою окупацією музей припинив свою діяльність. Під час окупації в замку знаходився німецький штаб, деякі приміщення були переобладнані під казарми. Одразу після звільнення міста, в 1944 р., музей знову почав діяти, директором якого тоді була Валентина Савватіївна Ченцова. Представники старшого покоління згадують, що в музеї зберігались: великий стіл князя Острозького, різьблена шафа, козацька зброя та виставлялись опудала різноманітних птахів, тощо. В цей час наглядачем музею була Раїса Станіславівна Ліснєвська, яка згодом стала екскурсоводом. Її родина мешкала в невеличкому будинку на території замку, який зберігся й дотепер.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 14 травня 1954 р. № 650 і наказу Міністерства культури від 21 травня 1954 р. № 178, «Про впорядкування мережі музеїв системи Міністерства культури УРСР», було припинено діяльність заповідника в Старокостянтинові та краєзнавчого музею при ньому. На основі складених актів інвентар, обладнання, рідкісне бібліотечне зібрання (627 книг), більше 4-х тисяч експонатів, з яких близько 200 опудал птахів, було передано на збереження в інші музеї України.

У приміщеннях замку до 80-х рр. розміщувались: спортивна школа, Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту, засолювальна база та ін. За ці часи замок дуже постраждав, почав руйнуватися.

Уже під час незалежності України рішенням 30 сесії міської ради від 05 квітня 2013 р. № 15 було створено історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів». Музей знаходиться в приміщенні пам’ятки архітектури національного значення - Замок (1571 р.) по вулиці Замкова, 1-А.

В останні роки розпочато реставрацію цієї легендарної оборонної споруди і є сподівання, що відроджений і гордий Старокостянтинівський замок і далі височітиме над водами Случа та Ікопоті як невмируща пам’ять про наше далеке минуле.